Олексій Їжак: “Бойовий досвід України - це ресурс”

Якщо узагальнити, то це, безумовно, технології штучного інтелекту. Але тут є тонка грань, адже дуже часто ми чуємо про вже якісь наявні рішення, а на ділі вони не реалізовані. Тобто є певний хаос, коли нові технології із впровадженням ШІ дещо переоцінюються. 

Якщо говорити про конкретні напрямки, що залежать від ШІ, та від яких залежить світовий прогрес, то я б виділив енергетику, розвиток біотехнологій та рідкоземельні матеріали. Напрочуд важливими також є суперкомп’ютери, які здатні виконувати величезну кількість задач за дуже короткий проміжок часу. Саме це відрізняє комп’ютерний розум від людини та дає імпульс до розвитку як цивільного сектору, так і військового. 

Штучний інтелект активно впроваджується у всіх можливих напрямках. В першу чергу це стосується роботизації та автоматизації. Якщо говорити про армію, то ШІ зарекомендував себе у системах ситуативної обізнаності. Як на мене, штучний інтелект дає можливість Україні зробити стрибок у світ сучасних технологій. У нас йде війна, і вона, з одного боку, заганяє нас у кризу та створює напруження, але, з іншого, відкриває нові можливості, в тому числі для таких собі краш-тестів сучасних технологій. 

Провідні країни уважно слідкують за українським досвідом та намагаються його перейняти, і таким чином вирішити свої проблеми з розробками і виробництвом чутливої продукції. 

Український бойовий досвід - це ресурс, який дозволяє нам зайти на партнерських умовах в міжнародні проекти. Ба більше, ми розробили унікальні технології, народжені та перевірені на полі бою, і державі необхідно цим скористатися. І без нашої участі засвоїти такий досвід фактично неможливо, тож партнерам слід йти на співпрацю, навчатися, аби потім вже допрацьовувати на своїй території за свої кошти, а головне — під свої потреби. І тут варто розуміти, що у різних країн потреби можуть дещо відрізнятися. До прикладу, в Україні велика кількість професійних дроноводів, а в Європі такого рівня фахівців з огляду на брак досвіду наразі немає. Їм актуальніше автоматизовувати технології.

Коли компанія заходить в оборонний сектор, потрібно одразу усвідомлювати, що поки що немає довгострокових контрактів та прозорого механізму експорту. Інколи це може призвести й до відсутності стабільних замовлень у довгостроковій перспективі. Тому, на мою думку, цілком логічно, щоб оборонні компанії, серед іншого, також планували свою діяльність і в цивільному секторі. Звичайно є й така продукція, яку неможливо інтегрувати у цивільне життя. Хоча, з іншого боку, у сферах, де менше ризику і там, де зрозумілі можливості цивільного використання, конкуренція вища. Тут вже все зводиться до бізнес-моделі, розуміння комерціалізації проектів і прорахунків майбутнього.

Я вважаю, що питанням, яке найбільше гальмує розвиток технологій, є управління. В Україні немає чіткого розуміння того, як керувати індустріальними та науковими проектами, а також як поєднувати усі необхідні елементи, аби інновації розвивалися належним чином. Прямим цьому підтвердженням є непорозуміння між колишніми очільником Міноборони Михайлом Федоровим і Головкомом Олександром Сирським.

Сьогодні весь світ уважно вивчає, як здійснюється управління політичною та адміністративною системами в Україні. Аналізують, з якими проблемами ми зіштовхуємося та як їх вирішуємо. Тому наша держава наразі є не тільки військовим полігоном, а й полігоном в більш широкому сенсі.

Ще одна складна історія, яка стосується технологій, це контроль над ними. Технології потребують масштабування. Більш того, потрібно виходити й на міжнародні ринки. І саме тут ми зіштовхуємося із питанням захисту вітчизняних технологій. Україні треба унеможливити витік інтелектуальної власності. Ймовірно, навіть необхідне створення відповідного органу при Міноборони, аби унеможливити бюрократію та покращити політику щодо інновацій, а саме їх появи, тиражування та інспекції.