Технології армії. Яким може бути новий етап?

Україна фокусується на технологічній перевазі у війні, - заявив днями Євгеній Хмара, виконуючий обов’язки Міністра оборони. Варто зауважити, що технологічна зброя сама по собі є лише інструментом переваги на війні, проте існує ще кілька важливих суміжних складових. 

Командир Третього АК, бригадний генерал Андрій Білецький, слушно наголошує, що “ефективність залежить не лише від кількості пілотів чи дронів, а насамперед від системи управління і планування”. Технології та масштабування безпілотних систем він називає лише після трансформації системи управління та створення дієвого сержантського корпусу.

 

Важливою є і побудова війська та завершення переходу на корпусну систему – з усіма нюансами забезпечення особовим складом та озброєнням. Це як раз стосується компетенцій Головнокомандувача ЗСУ та Міністра оборони. 

Попри відсутність великого досвіду адміністратора, у Хмари є доволі сильний козир у вигляді альянсу із новим головкомом Михайлом Драпатим. 

Перше – максимально підтримати “ініціативу знизу” - військові майстерні, а також стартапи і розробки маленьких команд. Давно відомо, що значна кількість інноваційних рішень війни виникає саме у майстернях бойових підрозділів, часом прямо безпосередньо на фронті. У цьому стратегічна перевага України, яка забезпечує оборонним компаніям швидку відповідь військових щодо дієвості чи недоліків наявних технологій. Збільшується необхідність систематизувати найкращі розробки. 

Серед таких “фронтових розробок” називають і унікальні інноваційні рішення, наприклад, створення пристрою для оптичної детекції неба, чи радарного поля для моніторингу і контролю простору, чи контрбатарейного радару тощо. З останніх прикладів – розробка системи “Периметр” для секторного спостереження інженером ГУР МОУ. Або ж поява комплексів Hornet Vision Ctrl для дистанційного керування перехоплювачами Sting від компанії “Дикі Шершні”.

Друге – держава стає повноцінним інтегратором з розробки новітньої зброї. Йдеться про те, щоб масштабувати позитивний досвід кластеру Brave1 до крупних проєктів. Brave1 набув успіху у відносно малих проєктах – таких як створення дронів, НРК, МРК, РЕБ та вітчизняного КАБ (модуль, який робить авіаційну бомбу керованою). Але ракети, ЗРК, цикл виробництва боєприпасів, угруповання космічної розвідки – це великі, фінансово ємні проєкти, які кардинально відрізняються у підходах. 

Від активності МОУ залежить, наскільки вдасться парадоксальні ідеї довести до дієвих рішень. Приблизно, як нову ракету DART пристосували для запусків не з літака чи з землі, а зі стратосферної кулі на висоті до 18 км.

Що ж до масштабування, то позитивним можна назвати досвід випуску перехоплювача Octopus – ліцензії МОУ отримали аж 29 компаній.

Розвиток першого та другого кроків не заперечують залучення приватного та іноземного бізнесів, і навпаки, у частині випадків, нагальні задачі держави буде надто важко реалізувати.   

  

Третє – контроль і супроводження Міноборони ВТС – військово-технічного співробітництва. Це те, що поєднає український бойовий досвід і іноземні технології. Те, що поки рухається переважно “знизу”. Класичний приклад – початок співпраці українського “Генерала Черешні” з французькою Alta Ares, яка передбачає інтеграцію ШІ французької компанії у вітчизняний дрон-перехоплювач. Але держава має не просто спостерігати, але спрямовувати і координувати такі проєкти. У цьому ж кейсі й серійне виробництво європейських компонентів до безпілотників.

Так чи інакше, новому міністру для реалізації завдань необхідна відповідна адміністративна одиниця. Наприклад, Агентство з розвитку передових оборонних технологій або окрема структура всередині міністерства із повноваженнями Пентагонівського Defense Innovation Unit. Бо важливе швидке реагування на виклики, і у темпах США - не приклад. Армія США під час війни в Ірані втратила 24 БАК MQ-9 Reaper вартістю десятки мільйонів доларів, а пошук дешевого БАК почало лише наприкінці літа. Україна ж виживає, бо діє у рази швидше.