Як швидко ракети Patriot можуть з`явитися в Україні?

Складність локалізованого виробництва, на думку Фабіана Гоффмана, полягає у великій кількості нюансів. Попри те, що невідомо точно, яку модель Patriot дозволять випускати Україні - а це важливо через технічну складність, ціну та різні можливості застосування (“найімовірнішим кандидатом є PAC-2 GEM-T”), - головною проблемою є час. І Гоффман наводить приклад Німеччини, якій США надало таку ліцензію 2024 року, але виробництво ще не почалося, і почнеться орієнтовно цього року, перешкодою чому є досі (!) незавершені (!) перемовини про ліцензійне виробництво, хоча згода була надана 2 роки тому.

Наступною перешкодою є відсутність в Україні “глобального ланцюга постачання”, і всі компоненти - “акумулятор, бойова частина, запобіжник, твердопаливний двигун і головка самонаведення” - “мають бути ідентифіковані та сертифіковані”. В Німеччині, де вже існує “широка мережа потенційних постачальників”, все одно угода про виробництво була розрахована на 3 роки - від початкового запуску лінії виробництва 24-го року до поставки першої ракети 27-го.

Далі - проблема “розподілу або навіть переміщення виробництва компонентів і фінального складання, оскільки будь-який такий об'єкт стане високопрофільною ціллю для російських атак”. На думку Гоффмана тут є виходом залучення європейських постачальників.

Втім, навіть якщо ліцензійна угода про виробництво не принесе короткострокового успіху до завершення війни, як пише експерт, це все одно надасть Україні більшої ваги - інтегрує країну в глобальну оборонно-промислову сферу і забезпечить великі прибутки.

Ліцензійні угоди про виробництво важливі з усіх сторін - мова і про розвиток технологій, і про прибутки, і про політику.

Фабіан Гоффман пояснює, що локалізоване виробництво ракет передбачає трансфер технологій. У свою чергу ліцензіар отримує роялті або роялті за доступ до інтелектуальної власності. А ліцензіат отримує промислові потужності, технологічні знання та знижує витрати на закупівлю. Потім забезпечує доступ до ринку, збільшує  глобальну пропозицію ракетної системи з потенцією до отримання доходів. І, врешті, ліцензійні угоди - це ще й політичні інструменти. Гоффман приводить в якості приклада Японію, що єдина колись отримала ліцензію на виробництво системи Patriot, а також Бельгію, Францію, Італію, Нідерланди та Західну Німеччину, яким в 60-х роках минулого століття США надала дозвіл виробляти для НАТО зенітну ракету MIM-23 Hawk. Це все значно тісніше з’єднало Японію і Європу з Америкою, в плані миру і співпраці.

Тож логіка ліцензованого виробництва ракет є, а вигода від цього буде і в майбутньому.