Своє оптоволокно: чи здатна Україна подолати такий виклик

Наприкінці 2025 року виник дуже неприємний дефіцит оптоволокна для виробництва вітчизняних дронів – він примусив фахівців ще більш ретельно поміркувати щодо прискорення й покращення вітчизняних виробництв компонентної бази для ключових видів зброї, зокрема для безпілотників на оптоволокні. Це при тому, що фахівці галузі пропонували та наполягали Міноборони створити запаси оптоволокна – коли ще до нього був доступ, зокрема до китайського.

Китай - хоч і Китай не є монополістом на планетарному ринку цієї продукції - тим не менш контролює від 60% до 80% світового виробництва оптичного волокна - це дозволяє Пекіну диктувати глобальні тренди та ціноутворення на ринку.

Хоч? і це дуже важливий нюанс, китайські котушки з оптоволокном часто браковані, що вкрай негативно впливає на ефективність дрона.

При цьому відомо, що деякі європейські і українські компанії почали виробляти оптоволокно, але вони гуртом ще не можуть покрити і 50% потреб в комплектуючих.

На тлі цього показовим є факт, що на початку року китайці різко підняли ціни на оптоволокно навіть для росіян (у 2,5-4 рази), а єдиний виробник у рф не працює близько року - після атаки українських дронів.

Як відомо, різкий сплеск попиту 2025 року був пов’язаний із застосуванням оптоволокна в FPV-дронах із керуванням по кабелю довжиною до 50 км – цей аспект для Сил оборони є критично важливим.

Тож немає сумніву, що для забезпечення стійкого протистояння Україні варто було б попіклуватися про створення власного великого виробництва. Тим більше, що спритність українців у опануванні нових технологій робить можливим у майбутньому експорт в Європу та й багатьом іншим країнам, що не бажають бути критично залежними від Китаю.

Нині вважається, що найкраще за якістю оптоволокно виробляється у США, Великій Британії, Чехії, Тайвані. Кабель для управління FPV-дронами повинен мати товщину близько 0,25-0,27 мм, а його якість критично важлива для вирішення проблеми далекої відстані застосування БАК. Тобто, унеможливлення згортання у петлю, перелому чи банального заплутування.

Фахівці ці нюанси вже порахували. Кажуть, що перспективи вітчизняного виробництва неосяжні – потреби зростають як в Україні, так і в усьому західному таборі. Тому за три-чотири роки виробництво окупиться та даватиме прибутки.

Реалізація такого проєкту не може бути простою – від придбання земельної ділянки та великої кількості сучасного обладнання до створення кількох виробництв. Наприклад, буде недешева потреба реформ кремнеполімерів (силіконів), або заготовок з кремнійорганічних сполук, або лінія з хімічного очищення піску. Та й команду створити не так вже й легко – потрібні специфічні знання. Однак вже з’явилися нові технології виробництва сучасного оптоволокна, зокрема, його отримання з газу. У світі на цей час є до десяти заводів, що здатні виробляти оптоволокно, тому ентузіастів стимулюють справді шалені перспективи подальшого експорту. Тим більше, що це dual-use продукція, й потреба у ній із завершенням війни нікуди не зникне. Ще одним позитивним моментом є наявність в Україні сировини.

Фахівці галузі вважають, що можливий вихід на рівень постачань 6 млн км оптоволокна на рік, у той час, як вже нині річні потреби Сил оборони складають понад 12 млн км на рік. Що ж до ресурсів, то потрібно декілька сотень мільйонів доларів, можливо, цифра у процесі реалізації наблизиться до мільярду. Проте справа варта зусиль.

Де взяти ресурси? Здається, це проєкт для спільних інвестицій. Тим більше, перспективи зростають внаслідок бурхливого зростання нарощування інвестицій в український ОПК з боку США та ЄС. А той факт, що в Україні більш дешева робоча сила при доволі пристойній культурі виробництва, підсилюватиме бажання інвесторів.