Нові перспективи ВТС України з країнами Європи: взаємне посилення у оборонно-промисловій площині

18.12.2025

Міжнародна політика адміністрації Трампа віддалила США від Європи, водночас створила нові можливості для оборонної промисловості України – 2026-й рік може стати початком безпрецедентного зближення з ЄС

Автор:
Валентин Бадрак
директор Центру досліджень армії,
конверсії та роззброєння

Нові перспективи ВТС України з країнами Європи: взаємне посилення у оборонно-промисловій площині

У грудні 2025 року з’явилися цілком нові, навіть дещо неочікувані можливості військово-технічного співробітництва (ВТС) України з країнами Європи – йдеться як про ЄС в цілому, так і про окремі країни європейського НАТО. Політичною передумовою цього стали складні геополітичні процеси, в яких вагомим прискорювачем нового відліку часу для України та Європи стала міжнародна політика Трампа. Після низки кроків США у бік віддалення від союзників по НАТО для країн Європи, де різко впала довіра до Вашингтону, питання створення власних континентальних бойових спроможнотей без Сполучених Штатів перетворилося на дуже конкретне завдання. Для України досить з’явилися нові можливості у реалізації повноцінної інтеграції у європейський оборонний та оборонно-промисловий простір. Україна стала більш потрібною Європі для формування нової конструкції безпеки, при чому у ключових столицях європейського НАТО відбулося усвідомлення, що така конструкція без України просто неможлива. Для України Європа стала оплотом безпеки та навіть фактором виживання у нових, ще більш складних та загрозливих умовах.

Російська війна диктує нові правила гри

Зрозуміло, що для України йдеться передусім про виживання як незалежної держави. Але й для країн Європи прийшло усвідомлення, що ймовірне падіння України реально загрожує не тільки розпадом НАТО, але й великою континентальною війною. То ж, Україна, як ніколи раніше, розглядається як щит для захисту від кремлівської чуми.

Навіть на рівні напрацювання гарантій, зокрема у проєкті «мирного плану США та Європи» країни континенту запропонували посилення армії України (1).

Немає сумніву, що рівень матеріальної допомоги, включно поставки озброєнь, зростатимуть. І навіть за умов відсутності ознак ревізії допомоги з боку США у бік якісно нового підходу до переозброєння України, країни Європи допомагатимуть прискоренню нарощуванню оборонного потенціалу України за рахунок підтримки ОПК та ВТС. Той факт, що Україна випереджає європейських партнерів за певною кількістю напрямків, робить необхідним внесення деяких змін у політику військово-технічного співробітництва.

При цьому, цілком реалістичним для України виглядає апелювання до вже укладених безпекових угод із країнами НАТО, включно США. Вони є одночасно і рятувальним кругом, і потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації, що склалася навколо держави. Наявність безпекових угод з Україною дозволяє урядам країн, що усвідомлюють роль України у забезпеченні безпеки Європи та захисті демократичних цінностей у світі, продовжувати і збільшувати допомогу Києву у різних формах, витрачаючи на кошти зі своїх бюджетів забезпечення стійкості української нації. Крім того, саме ці угоди передбачають та дозволять розгорнути спільні розробки і виробництво зброї, обмін технологіями, ліцензіями, розвідувальними даними.

Таким чином, безпекові угоди де-факто перетворюються на складові гарантій безпеки України через розвиток оборонного потенціалу та безпосередньо Сил оборони – у контексті спільного розвитку Європейських оборонних спроможностей. Безумовно, Велика Британія, Франція та Німеччина мали б очолити цю роботу, результати якої за певних умов можуть виглядати ерзацом гарантій. Передусім йдеться про ракетні озброєння та ракетні технології для розвитку власних ракет.

Україні необхідно апелювати до укладених безпекових угод із країнами ЄС і НАТО. Безпекові угоди, які було укладено зокрема з країнами НАТО, є одночасно і рятувальним кругом, і потужним підсилювачем переговорної позиції України у нинішній ситуації, що склалася навколо держави.

При цьому в Україні з’являється усе більше нових інноваційних рішень у оборонній промисловості – деякі з них можуть системно цікавити партнерів у Європі, а можливо, й ВТС стане частиною нового співробітництва із США. Адже свого часу дві українські компанії вже було обрано американським замовником (Defense Innovation Unit) для створення прототипів безпілотників для США в рамках проєкту ARTEMIS, і це може стати першою ластівкою більш масштабних проектів ВТС. Західні фахівці вже визнають, що українським зброярам вдається створювати й масштабувати досить ефективну сучасну зброю, яка при цьому відчутно дешевша за західні аналоги.

Грудневий прорив у площині «ВТС-ОПК»

На початку грудня ц.р., коли російську небезпеку та зокрема прильоти дронів оцінили в низці країн Європи, там почали прискорюватися. Так, ЄС офіційно схвалив програму на підтримку ОПК України та інтеграцію з оборонкою союзу. Йдеться про те, що Рада Європейського Союзу офіційно схвалила Програму європейської оборонної промисловості (EDIP), і документом передбачено виділення 300 млн євро на підтримку, модернізацію та інтеграцію ОПК України в оборонну промисловість Євросоюзу (2). Програма має підвищити здатність виробляти та постачати критично важливе оборонне обладнання й забезпечити здатність Європи швидко реагувати на погіршення безпекової ситуації. «Водночас вона поглибить наше партнерство з Україною, наблизивши її оборонну промисловість до нашої — на взаємну вигоду Європи та України», — наголосив міністр оборони Данії Троельс Лунд Поульсен, країна якого головує в Раді ЄС.

Програма передбачає 1,5 млрд євро грантів на період 2025–2027 років. З них 300 млн євро виділено на поглиблення оборонного співробітництва з Україною через «Інструмент підтримки України». У межах програми ЄС фінансуватиме: спільні закупівлі, які здійснюються щонайменше трьома країнами, заходи з нарощування виробничих потужностей критично важливої оборонної продукції, а також запуск Європейських оборонних проєктів спільного інтересу.

Згідно з регламентом, на цьому етапі компоненти, що походять з-за меж ЄС та асоційованих країн, а також з України – не повинні перевищувати 35% від загальної вартості компонентів кінцевого продукту.

У цьому ж грудні у грудні Україна та Європейський Союз оголосили про старт нової грантової програми Brave1 - EU4UA Defence Tech із загальним бюджетом €3,3 млн. Перша грантова ініціатива ЄС на підтримку українських оборонних інновацій зосереджена на посиленні протидії російським дронам, що залишається ключовим пріоритетом як для України, так і для європейської безпеки. Так, €150 000 буде виділено на перехоплювачі та радари. Тобто, цілком очевидно, що й нова непересічна справа, хоч і над важлива, але Brave1 загального державного механізму розвитку технологій не замінить.

Значущу роль відіграють країни-лідери континенту.

Так, Німеччина оголосила в середині грудня ц.р. про запуск «всеосяжного оборонного партнерства» з Україною у сфері ОПК (3). План з десяти пунктів передбачає масштабне переозброєння ФРН разом з Україною. Зокрема, німецько-українські зразки озброєння використовуватимуться як на фронті в Україні, так і в армії Німеччини. А співпрацю планують розгортати незалежно від результатів мирних переговорів. Планується передача та використання цифрових даних поля бою в Україні, а також практичний обмін досвідом застосування німецьких оборонних технологій в Україні. Передбачено також запуск проєктів спільної розвідки, розробки та виробництва озброєнь. При цьому метою оголошено використання переваг української промисловості, зокрема у сфері дронів. Країни мають здійснювати постійний двосторонній трансфер технологій у ще більшій кількості спільних проєктів у сфері оборонної політики. Це також означає виробництво озброєнь, розроблених в Україні, на території Німеччини.

Якщо говорити про практичне наповнення, варто навести кілька прикладів.

Так, у грудні німецька компанія Quantum Systems та український виробник безпілотників Frontline Robotics оголосили про створення спільного підприємства Quantum Frontline Industries (QFI) для масштабування виробництва українських оборонних рішень, використовуючи німецький досвід автоматизації (4). Компанія Frontline повідомила при цьому про плани виробляти понад 10 тисяч дронів на рік. QFI стане першим німецько-українським спільним оборонним підприємством у сфері безпілотних технологій - воно запустить у Європі повністю автоматизовану промислову лінію виробництва дронів для Сил Оборони України. «Українці докорінно змінили правила ведення дронової війни — тепер ми разом змінюватимемо правила оборонного промислового виробництва. Для Quantum Systems це логічний крок у підтримці України. Поєднавши наш досвід із досвідом Frontline Robotics ми разом створимо перше закордонне виробництво такого масштабу для України», – каже Свен Крук, Co-CEO Quantum Systems.

У свою чергу, у грудні Британія виділила 804 млн доларів на протиповітряну оборону України, зокрема на автоматизовані турелі і ракети (5). Ще раніше Україна та Велика Британія домовилися про спільне виробництво дронів-перехоплювачів проєкту Octopus для боротьби з російськими "шахедами", якими РФ щодня атакує Українські міста (6).

Крилаті й балістичні ракети. Україна для Європи, Європа для України

У 2025 році збільшилося повідомлень щодо вдалого застосування вітчизняних крилатих ракет, зокрема модифікованої версії, що створена на базі протикорабельної ракети Р-360 МЦ, вже названої «довгим Нептуном» (7). Озвучено, що ракета має збільшену дальність ураження до 1000 км та збільшену бойову частину до 350 кілограмів. Цілком існує можливість організації додаткових ділянок виробництв – як в інтересах ЗСУ, так і для потреб країн Європи. Раніше, у 2024 році кілька разів згадувалася Румунія як потенційний партнер для спільного виробництва. По відношенню до розвитку виробництва «довгого Нептуна» цілком можливе застосування і «данської моделі» - із фінансуванням європейцями створення «довгої ракетної руки» України. Враховуючи, що Україні потрібно для ефективного ураження військових об’єктів РФ щонайменше кілька тисяч ракет, як крилатих, так і балістичних, вкрай важливо розвивати як власні, так і спільні з іноземними державами виробництва. Крім того, такі ракетній досягнення цілком дозволяють українським політикам піднімати питання для входження промислових груп не тільки у спільні виробництва, але й у спільні розробки ракетної техніки.

Варто згадати, що MBDA повідомив про розширення та намір подвоїти виробництво ракет у 2025 році. Для України це має бути сигналом для розвитку ракетного співробітництва на європейських або спільних ділянках. Київ вже має перший досвід перемовин та позитивних рішень у ракетних питаннях, зокрема, з MBDA Italy та Leonardo, то ж робота може надалі йти до спільного виробництва, а в перспективі, й до організації спільних розробок. Наприклад, для України було б вкрай важливо долучитися до розробок перебувають ракет нового покоління FC/ASW, які називають наступницями Taurus, та Storm Shadow/SCALP. Також вкрай важливим було б просунутися у напрямку опанування (нині хоча б на рівні субпідрядів в інтересах ЗСУ) виробництва (через поступову участь та локалізацію) зенітних ракет Aster 30.

Німеччина також створює нову ракету RCM² дальністю ураження 500 км – без комплектуючих США – такий проєкт був би напевно цікавим України. Бо на відміну від КР Taurus, ракета RCM² буде запускатись із різних платформ, включно РСЗВ та військово-транспортного літака. Враховуючи, що це не близький шлях за часом (випробування із наземної платформи у планах до 2028 року), такий проєкт міг би вже передбачати забезпечення України на період післявоєнного протистояння з РФ. До того ж Німеччина, хоч і є одним із засновників європейського проєкту ELSA (European Long-Strike Approach) зі створення далекобійних ракет, розглядає можливість створення нової крилатої ракети дальністю дії 2000 км.

Як відомо, і Франція з листопада 2024 року розглядає питання створення своєї балістичної ракети дальністю 1000 км, тож Україна із вже наявними розробками та напрацюваннями у цій сфері цілком може запропонувати участь у розробках та кооперацію у виробництві.

Досить результативним можуть виявитися й пропозиції для США чи Британії, які, як відомо, шукають нові ракетні рішення – щодо створення саме дешевих крилатих ракет.

Крім того, нещодавно Lockheed Martin отримав замовлення на 120 мільйонів доларів для розширення своїх виробничих потужностей, що дозволить компанії випускати до 400 одиниць PrSM (Precision Strike Missile) на рік. Оскільки балістична ракета малої дальності PrSM створена для заміни MGM-140 ATACMS і здатна вражати цілі на відстані до 500 км із бойовою частиною у 91 кг, для ЗСУ, що мають успішний досвід застосування MGM-140 ATACMS, було б надзвичайно важливим говорити про отримання ліцензії виробництва такої ракети або ж хоча б купувати її на першому етапі.

Нарешті можна згадати, що є й проєкт крилатої ракети ERAM, яку США з 2024 року розробляють для посилення спроможностей України. По суті йдеться про розробку недорого та простого у виробництві високоточного авіаційного боєприпасу (проєкт ERAM) дальністю дії 463 км та бойовою частиною вагою близько 250 кг. Тоді говорилося, що ключове значення для проєкту відіграє доступність системи, виробництво якої може бути швидко масштабоване упродовж двох років до 1000 боєприпасів на рік.

Українські безпілотники

Поки з розробками ракет ситуація виглядає як перспектива на майбутнє, Україна у березні 2025 року успішно випробувала власний далекобійний дрон дальністю застосування у 3000 км. Це, знову таки, можливість масштабування за допомогою «данської моделі», або створення спільних виробництв.

Взагалі вітчизняні компанії усе більш впевнено долають відстань до локалізації виробництв безпілотників різних типів. Так, у березні 2025 року компанія Vyriy Drone вперше передала партію локалізованих FPV-дронів, що були зібрані повністю із українських комплектуючих. Шлях до власних комплектуючих – запорука успіху на світовому ринку озброєнь.

А от вже в грудні 2025 року оборонний кластер Brave1 оголосив про запуск нової грантової програми для виробників компонентів української зброї (8). Програма передбачає фінансування до 8 мільйонів гривень для розробників комплектуючих до безпілотних систем, засобів РЕБ та іншої інноваційної зброї. Визначено 20 пріоритетних напрямів для підтримки, серед яких двигуни та приводи, пропульсивні елементи для наземних дронів, а також пропелери для літакових і мультироторних апаратів. До переліку входять обчислювальні системи та сенсори — бортові комп’ютери, контролери керування, навігаційні датчики та сенсори уникнення перешкод. Окремим напрямом визначено системи зв’язку: частотні ретранслятори, антени та агрегатори каналів. Також підтримку отримають виробники камер, тепловізорів, гімбалів та іншої високоточної оптики.

У цьому контексті відомо, що цього року литовська компанія Granta Autonomy повідомила, що компоненти для своїх FPV-дронів купує в Україні. Чимало українських компаній мають власні або спільні виробничі або ділянки в іноземних країнах – звідти й постачають деяку продукцію.

Очевидно, що позитивними кроками стало б об’єднання зусиль у цій сфері із компаніями країн ЄС та європейської частини НАТО. Наприклад, у компанії TAF Drones кажуть про необхідність планування виробництва десь на 2 місяці вперед, при цьому ланцюжок постачання комплектуючих складає від 3 до 6 місяців. То ж важливими кроками до подальшого розвитку мають стати розвиток спроможностей українських підприємств виготовляти компоненти до різного роду безпілотників - щоб перейти до збирання БАК з вітчизняних та європейських комплектуючих та позбутися залежності, зокрема, від Китаю. Щоб перетворитися на впливоих міжнародних гравців у цьому сегменті, потрібна повна лібералізація і можливість виробництва, локалізації компонентів в Україні. Без цього вихід на міжнародний ринок не відбудеться, в тому числі тому, що безпілотники з китайськими комплектуючими будуть мало цікавити країни НАТО. При цьому розвиток компонентної бази неможливий без подальшої дерегуляції всієї системи в Україні.

Частина українських інноваційних рішень може знадобитися європейським компаніям, однак дозволить і України посилити потенціал ВТС – через обмін рішеннями та технологіями. На цьому етапі має місце відсутність знань у європейських партнерів ефективності частини озброєнь та військової техніки, і особливо, їх стійкості щодо нових загроз. У якості прикладу можна навести роботу Альянсу «Нова енергія України» (розробники та виробники БАК, РЕБ), який має проєкт сучасного підводного дрону, однак потребує інерційну систему західного виробництва, оскільки в Україні немає готового технологічного рішення.

У зв’язку зі схожими проблемами фахівці ОПК з літа ц.р. просувають ідею, щоб в рамках розгортання в Силах оборони України корпусів було запроваджено дослідно-бойові підрозділи та можливість проведення випробувань зброї (із наданням відповідних протоколів). Ідея заслуговує на особливу увагу через те, що винятковим козирем українських новітніх оборонно-промислових структур є їх безпосередня близькість до лінії зіткнення, а іноді й присутність полі бою, що надає «миттєвий» зворотній зв’язок щодо рівню ефективності нових типів зброї. Тим більше, що нерідко ОПК-структури створені із ветеранів армії, колишніх досвідчених вояків, які одночасно є інженерами та винахідними (а інколи й продовжують участь у бойових діях). При цьому представники, і тим більше, керівники високотехнологічних західних компаній не мають можливості отримати дані щодо практичного тестування зброї на війні, або отримують інформацію через місяці, що суттєво гальмує впровадження сучасних інноваційних рішень. Можливість тестувати сучасні західні озброєння та брати безпосередню участь у їх удосконаленні створюють унікальні можливості щодо розвитку ВТС з іноземними державами.

Питання синергії ОПК України з західними оборонними компаніями полягає у об’єднанні зусиль саме у галузі спільних розробок (R&D) та спільного удосконалення зброї, де внесок української сторони полягатиме у швидкому випробуванні та визначенні напрямків удосконалення, а внесок західних фахівців у забезпеченні цього процесу наявними високотехнологічними рішеннями та ресурсами. При цьому саме можливість спільного оперативного доопрацювання сучасних зразків зброї може забезпечити технологічну перевагу над противником.

Задля цього обидві сторони – і Україна, і країни Європи, - мають створити новий механізм співпраці, який дозволить оперативно перейти від традиційної, звичної схеми «держава – держава» до альтернативного алгоритму із максимальним залученням приватного сектору. Бо нерідко вибір приватного партнера відбувався раніше лише тоді, коли державний сектор не міг запропонувати відповідні рішення. Як наприклад, виробництво мін та боєприпасів натівського стандарту.

Отже, для України рух у бік відкриття експорту озброєнь має обов’язково включати розвиток ВТС із західними оборонними компаніями, де ВТС передбачатиме спільні розробки та спільні виробництва як в інтересах України, так і в інтересах країн ЄС і НАТО. Експорт озброєнь має посилити Сили оборони новітніми системами та сприяти «обміну опціями», як наприклад, вже відбувається з Туреччиною.

Важливим супутнім чинником розвитку ВТС може бути спільна робота на світовому ринку озброєнь - поставки комплектуючих та вузлів для озброєнь, які країна-партнерка реалізовує самостійно. Якщо турецька компанія Baykar продає свої бойові безпілотники майже чотирьом десяткам країн світу, то авіаційні двигуни для цих БАК можуть бути не тільки прибутком української компанії «Івченко-Прогрес», але й надавати можливості для нових розробок і модернізації наявних двигунів.

Експорт озброєнь у таких форматах дозволить розвинути науково-виробничі школи. А також підтримувати ідеологію технологічного й фінансового стримування противника шляхом блокування експорту зброї РФ та суміжних критичних товарів.