Передбачення майбутнього. Технологія завершення війни в Ірані

Зазначаючи, що Іран - це зовсім не та країна, яка може впасти від ракетних ударів і взагалі від зовнішнього втручання, SOFREP дає відповідь, яким же є Іран: країною, що може зруйнуватися з середини.

Це не є таким вже й новим рішенням, безумовно, промовленим багатьма іраністами, політологами чи військовими експертами. Але автор матеріалу і цього рішення - колишній снайпер ВМС SEAL і менеджер курсу спеціальних снайперів ВМС США, і його бачення, як мінімум, є оригінально потрактованим.

За природою своєї минулої діяльності, він був уважним і спостережливим. І його цікавили люди. Їх вчинки і характери.

“Модель життя… Хто чого хоче. Хто втомився. Хто голодний. Кому щось обіцяли, а він нічого не отримав”.

Він спостерігав за молодим населення Ірану, і виявив, що воно відчайдушно хоче змінити режим, який, кажучи прямо, їм нічого не дав, але натомість весь час щось забирає.Серед молоді безробіття - 25% (реальна цифра - значно вища), жінкам продовжують забороняти бути жінками, а всім царює Корпус вартових Ісламської революції, чиї діти вчаться в Дубаї, а гуляють в Лос-Анджелесі. “Вони контролюють від ⅓ до 40% іранської економіки через підставні компанії, будівельні конгломерати, імпортні монополії та телекомунікаційну інфраструктуру. Вони не просто військова сила, а злочинна організація у військовій формі”. Тому “Іран - країна, яка чекає на дозвіл підпалити будинок”.

На цьому базується стратегія автора SOFREP - використати економічний тиск як зброю і точно спрямувати його.

Власне, економічний тиск - це те, що й роблять санкції та війни: як говорив ізраїльський військовий експерт Ігаль Левін “блокування Ормузької протоки - це блокування економіки Ірану, який отримував вал грошей через дозвіл на прохід кораблів та власний продаж через неї своєї нафти; немає Ормузької протоки - нема грошей, економіки, життя”.

Крім цього, треба визначити мережі, через які Іран отримує гроші - підставні компанії, фіктивні корпорації в ОАЕ, Туреччині та Іраку, операції з торгівлі нафтою і передачею  підсанкційної нафти через сторонніх посередників, - і спалити їх. Тобто нівелювати  санкціями і заборонами.

Стратегія друга - культивувати розколи всередині самого режиму. І автор тут згадує про дії, що були проведені - фізичну ліквідацію верховного лідера, і про те, що вакуум влади “створює рух, а де є рух, там є й можливість”.

Ідея в тому, щоб показати шлях виходу і підтримати тих, хто зацікавлений. Створити умови. Інвестувати. Підтримати комунікації. Розширити коло незалежних журналістів, вільних людей, профспілок та активістів. Тих, хто ще залишився. І допомогти їм. І при цьому не заважати.