
Серед змін варто також виділити суттєве збільшення переліку суб’єктів, які мають право виконувати роботи з дообладнання. Встановлювати необхідні системи та елементи конструкції зможуть самостійно військові частини, організації та науково-дослідні установи ЗСУ чи МОУ, які безпосередньо експлуатуватимуть цю техніку. А до екстреного дообладнання авіасуден на договірних засадах можуть залучатися українські виробники й постачальники відповідних вузлів та агрегатів.
Представник вітчизняного ОПК, коментуючи постанову, зазначив, що ефективність класичних R&D-центрів та подібних інституцій у сучасних умовах є обмеженою. Однією з ключових причин - надзвичайно швидкий темп технологічних змін: цикл оновлення рішень сьогодні може становити лише 4–6 місяців. Експерт переконаний, що війна диктує власну логіку розвитку; швидкість, адаптивність і здатність до постійного вдосконалення стають критичними факторами.
“Надмірне регулювання в таких умовах створює ризик зайвої бюрократії, - наголосив фахівець, - що, своєю чергою, може уповільнювати впровадження інновацій і знижувати їхню ефективність. Це особливо відчутно у сегменті малобюджетних і швидкорозроблюваних рішень, які повинні постійно адаптуватися до технологічних змін і дій противника”.
Водночас “інституційний” підхід, на думку представника українського ОПК, залишається доцільним, коли йдеться про створення складних і високовартісних систем — зокрема балістичних ракет, системи багаторівневої ППО тощо, адже створення таких рішень потребує тривалого часу, значних інвестицій і системної координації, що робить роль структурованих R&D-центрів у цьому сегменті виправданою.
Автор: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)